Як правильно підібрати інгалятор?

Як правильно підібрати інгалятор.


Як вибрати інгалятор?

Цим питанням задається кожен, хто не отримав чітких вказівок від лікаря або вирішив придбати інгалятор для профілактики. Для того, щоб зрозуміти який прилад потрібен Вам, перш за все слід визначити мету з якою він буде використовуватися.



Інгаляційні системи надають оптимальну можливість для доставки фармакологічних препаратів при різних гострих і хронічних бронхолегеневих захворюваннях безпосередньо в легені хворого. Сучасна стратегія лікування захворювань з провідним клінічним синдромом обструкції дихальних шляхів базується на максимальному використанні інгаляційних методів лікування. Впровадження в клінічну практику поряд з індивідуальними дозованими інгаляторами небулайзерів різко розширило сферу застосування цього методу. Стало можливим використання інгаляційної терапії у пацієнтів різного віку (від раннього дитячого віку до глибокої старості ), в період важких загострень ХОЗЛ і бронхіальної астми, а також у всіх ситуаціях, пов'язаних зі значним падінням швидкості вдиху (післяопераційні хворі , пацієнти з важкими соматичними захворюваннями ). Небулайзери відкрили можливість використання лікарських препаратів, отримання аерозолю яких можливо тільки цим способом (антибіотики , препарати сурфактанту, мокротолітики та ін.).

Слово небулайзер походить від латинського "nebula" - туман і вперше було використано в 1872р. для назви пристрою, в якому рідина перетворювалася в дрібний Аерозоль для інгаляції. В кінці 19-го століття був винайдений скляний небулайзер, що представляв собою велику скляну посудину з відходять від нього трубками, в якому аерозоль отримували перетворюючи лікарську речовину в пар шляхом нагрівання. У 1938р.з'явився ручний балонний інгалятор, за типом парфумерного розпилювача. Для лікування бронхіальної астми небулайзери стали використовувати 1930годи. В цей же період виділилося два основних напрямки в розвитку інгаляційної технології: перший - вдосконалення небулайзерів, а другий – створення індивідуальних дозуючих інгаляторів.


В даний час в медичній практиці використовуються три основних типи інгаляторів: парові, ультразвукові і компресорні (струменеві). Останні два об'єднані терміном "небулайзери" від латинського слова nebula – туман, хмара. Вони генерують не пари, а потік аерозолю, що складається з мікрочастинок інгаліруемого розчину.


Для прогрівання верхніх дихальних шляхів і інгаляції ефірних масел підійдуть парові інгалятори. Є таке народний засіб, при сильній застуді подихати парою над тільки що звареною картоплею. Парові інгалятори, користуючись тим же принципом, мають можливість діяти більш ефективно за рахунок застосування дійсно лікарських засобів. Такі інгалятори можуть бути корисні в будь-якому будинку, оскільки простудні захворювання дуже поширені. Тепла інгаляція ефірними маслами пом'якшує носоглотку і трахею, допомагає відхаркуванню. При застосуванні ефірних масел слід звернути увагу чи не входять до їх складу речовини викликають алергію.

Дія парових інгаляторів засноване на ефекті випаровування лікарської речовини. У цих типах інгаляторів допускається використання лише летючих розчинів, що мають точку кипіння нижче 100 градусів, найчастіше-ефірні масла. З недоліків цього виду інгаляторів варто відзначити, що:
1) при нагріванні частина діючих лікарських речовин неминуче руйнується
2) гарячу інгаляцію не можна застосовувати при температурі вище 37.5 С.
3) спектр можливих компонентів для парової інгаляції досить вузький
Найбільший недолік парових інгаляторів-це низька концентрація інгаліруемого речовини. Як правило вона нижче порога лікувального впливу.


Вибір між ультразвуковими інгаляторами і компресорними інгаляторами може виявитися складніше. Якщо лікарські засоби розпорошуються через інгалятор повинні допомогти в лікуванні будь-якого хронічного захворювання, то просто необхідно отримати пораду лікаря. Однією з основних характеристик небулайзера є розмір і однорідність частинок одержуваних на виході. Частинки середнього діаметра від 1 до 5 мікрон осідають в бронхіальному дереві і, отже, надають свій лікувальний ефект при астмі, тоді як частинки розміром від 1 до 2 мікрон можуть досягати альвеол. Експериментальні дані свідчать про те, що оптимальними для потрапляння в дихальні шляхи є аерозолі з діаметром частинок 2-5 мкм. Більш дрібні частинки потрапляють в альвеоли, де швидко всмоктуються або видихаються, не затримуючись в дихальних шляхах і не забезпечуючи терапевтичного ефекту. Більші частинки (більше 10 мкм) осідають в ротоглотці. Отже, якщо ви знаєте в який відділ дихального тракту слід доставляти лікарські суспензії, знаєте якого розміру частинки повинні для цього виходити з інгалятора, то по одному, головному, критерію прилад собі вибрати вже зможете.

Давайте тепер розглянемо плюси і мінуси ультразвукових і компресорних інгаляторів. Візьмемо, для прикладу, випадок, не настільки вже, зауважимо, рідкісний, коли у обох приладів однакові характеристики дисперсності аерозолю, тобто розміру лікарських частинок на виході. Переваги ультразвукових приладів полягають в наступному. Компактність, а значить зручність в транспортуванні (зустрічаються у більшості моделей, але не у всіх). Нерідко ці прилади оснащені акумуляторами, що дозволяють користуватися ними і за відсутності електромережі. Практично безшумна робота. Це буває дуже важливо при застосуванні інгаляторів для лікування дітей. До недоліків же приладів такої конструкції віднесемо необхідність закупівлі витратних матеріалів: чашок для ліків і іноді гелю, для приладів при використанні яких він передбачений. Витратні матеріали недорогі, просто потрібно заздалегідь потурбуватися їх придбанням і тоді проблем не буде. Переваги компресорних приладів-це більший ресурс роботи і відсутність необхідності в закупівлі яких би то не було витратних матеріалів, крім ліків. Недоліки: зазвичай великий розмір, правда існують і компактні прилади, також володіють можливістю роботи від акумулятора; іноді досить галаслива робота, знову ж серед портативних приладів майже всі "тихоні".



Ультразвукові інгалятори (небулайзери) розпилюють розчин коливаннями ультразвуку. Вони компактні, безшумні і надійні, але ряд препаратів (такі як антибіотики і засоби, що розріджують мокротиння) руйнуються в ультразвукової середовищі і не можуть застосовуватися в даному типі інгаляторів. Ці прилади не рекомендується використовувати для розпилення речовин, що мають великі молекули (наприклад, антибіотиків), їх не можна застосовувати для інгаляцій суспензій, наприклад будесоніду.

Ультразвуковий інгалятор – УЗД) - це прилад, що дозволяє розпорошувати лікарські препарати у вигляді дрібного аерозолю, який при вдиханні проникає в важкодоступні ділянки легенів. В ультразвуковому інгаляторі розбиття рідини досягається за рахунок вібрації металевої пластини. Велика частина утворюються в інгаляторі частинок має великі розміри і осідає в проксимальних відділах дихальних шляхів.


Компресорні (струменеві) інгалятори, в загальному, мають подібні з ультразвуковими робочі характеристики, але мають великі розміри і масу (зустрічаються у моделі компактні), при роботі лунає характерний шум. Компресорні небулайзери формують аерозольне хмара за допомогою компресора, що створює досить потужний потік повітря через малий отвір в камері, що містить лікувальний розчин. До безумовної переваги можна віднести те, що тільки цей тип інгалятора може розпорошувати практично всі стандартні розчини для інгаляцій, що випускаються фармацевтичними компаніями в готовому вигляді.

Укладення.

Впровадження в клінічну практику небулайзерів значно розширює можливості інгаляційної терапії у різного контингенту хворих в будь-який період бронхолегеневого захворювання. З огляду на високу клінічну ефективність, інгаляція лікарських речовин через небулайзер є найбільш оптимальним способом доставки лікарських препаратів у хворих із захворюваннями органів дихання. Застосування інгаляторів в гострій фазі захворювання слід узгоджувати з лікарем.


Тепер ви знаєте про інгалятори достатньо, щоб зробити правильний вибір. Якщо ж сумніваєтеся, телефонуйте. Постараємося допомогти.